Суб’єктивність журналіста - зло чи добро
В обговоренні мого останнього допису визріла тема для наступної дискусії. Зокрема, було сказано, що подобається в газетах читати щиру суб’єктивність автора. Правда, згідно зі стандартами журналістської етики, стандартами ВВС — це абсолютно неможливо для професійного журналіста. Повинні бути лишень факти, коментарі, а висновки повинен робити сам читач і їх не має нав’язувати автор статті. особисто я прихильниця іншої думки — людина, котра пише, якщо тільки це не машина з ретрансляції інформації, не може стояти осторонь того, про що пише, як пише. А тому матеріал не може бути об’єктивним, він завше суб’єктивний. Можна зберігати об’єктивність хіба в подачі новин без заглиблення та розкопування трішки глибше теми. Адже, дійсно, багато читачів шукають такого собі співрозмовника на сторінках газет, аби ствредитись у своїх думках, або ж обурюватися чужим.
Звичайно, суб’єктивність журналіста повинна йти від душі, а не від гаманця. Тут й мови про інше не може йти. Але просто наразі оця суб’єктивність спаплюжена джинсою. Але я за неї руками і ногами. І нехай свій вибір роблять читачі.
Звичайно, суб’єктивність журналіста повинна йти від душі, а не від гаманця. Тут й мови про інше не може йти. Але просто наразі оця суб’єктивність спаплюжена джинсою. Але я за неї руками і ногами. І нехай свій вибір роблять читачі.
18 коментарів
Врешті решт, напевно, про підтримку/заборону суб`єктивності журналіста рішення прийматиме редактор…
Чи можна вважати наприклад групу хакерів, які викидують через свій вікілікс(чияктам) конфіденційну інформацію держдепу США обєктивними?
Всі базові ознаки обєктивності збереглися — є факт (інформація) — а ви панове в своїх «кінгстонах» робіть висновки самі… Неважливо, як інформація потрапила до журналіста (блогера, хакера, кореспондента районки) його журналістський обовязок бути зливним бачком, бо журналіст — лише медіум між реальним світом, та світом у якому живуть мільйони споживачів інформації. Це на мою думку, є сьогоднішня обєктивність журналістики…
Субєктивність дозволяє згладити гострі вугли, та зробити «квадратну землю круглою»…
Крім того Субєктивність дозволить не згоріти самому журналісту, про Особистість якого ми зачасту забуваємо, називаючи журналіста у третій особі…
Доречі, читав якось, що витворяють журналісти у Великобританії. Вони якимось чином замаскувались під зацікавлених осіб і пішли в Лондоні в суд, спровокувавши ситуацію, коли треба дати суддям і адвокатам хабаря. Врешті, служителі Феміди таки взяли хабаря, а журналісти потім розтрубили про це в пресі по всій країні, таким чином перевіривши й висвітивши вади судової гілки влади. Отакий от журналістський екстрім)
Щодо журналістів у GB: це справжній екстрим з розряду «коли нема події-треба її створити». Хотілося б зробити щось подібне в Україні. Тільки-от, хочеться ще пожити)))) До речі, один мій знайомий журналіст, цілий тиждень жив із бомжами на вулиці, дізнавався, де і як вони харчуються, де сплять і купу інших цікавих штук. Матеріал бомбовий вийшов! Тому то гарна практика)))
В пізнавальній площині об*єктивність можлива = факт. Загинуло… людей. Народилося… немовля. Сталася повінь. Взяв хабаря…
В емоційній площині наявна тільки суб*єктивність. НІХТО НЕ МОЖЕ ВІДЧУВАТИ ВАШІ ВІДЧУТТЯ.
В нашій залюбленості в раціо перше завжди вважалося істиною, а друге — мало не хибністю.
Воно не хибне, більше того, воно існує обєктивно, воно первинне і більш цінне людині, ніж голий беземоційний факт.
Субєктивно-емоційні журналісти томує потрібні людям, що вони висловлють те, що людина хоче висловити, але не може або не вміє.
Інколи під субєктивністю розуміють однобокість і викривлення інформації: каже дитина, що бита, та не каже за що. Власне, це не субєктивність, це маніпуляція свідома чи не свідома.
Моралізаторство починається тоді, коли людина/журналіст стає в позицію Я +, а Ти -. Намагається здобути ніби позитивний результат приниженням чи засудженням іншого.
Успіху, Журналісти :))
Журналіст зобов*язаний мати широку ерудицію і грунтовану на ній жорстку виважену суб*єктивну позицію, яку треба повсякчас прямо висловлювати, щоб ті, хто думає так само як і ви знали, що вони не самотні в своїх поглядах, а ті, хто думає інакше, — знали, що вони не залишаться без відповіді.