Рік очікування

Тільки лінивий не писав, не аналізував рік після взяття влади Януковичем і Ко — від Києва до забитого буковинського села. Хтось брав фактажем, хтось емоціями. Та чи не всі зійшлись на одному — не туди і не так ми йдемо, панове. І, певно, не ті нас ведуть...
Для мене януківський рік пройшов під знаком очікування. Я чекала. Спершу його антиукраїнських за суттю та намірами дій, а потім реакції на них. І якщо першого було вдосталь, то другого — катма. Може в тому і моя вина? Бо я ж чекала, але нічого не робила. Думала, то хтось має щось зробити. А я вже до них долучусь. А може то всі так думають? А може всі чекають, аби хтось почав. І ми в чеканні дивимось, як у нас «умикують» Україну, «підступно» пояснюючи при цьому, що це ж «зради» реформ!
Ще цей рік минає під знаком нелюбові до гречки. Бо вже ланцюжок асоціативний в мізках вибудувався «Азаров — гречка — дорожнеча». Незабаром і слово борошно незлюблю. І взагаіл всі слова, котрі лунають з вуст отих.
Яким буде рік наступний за Януковича? Певно, роком випробувань. Як терпіння, так і міцності та єдності українців. Чи стерпимо, Чи з’єднаємося, Чи породимо нову еліту, яка змете цих олігархів та казнокрадів з владних крісел? А чи будемо мовчати і вірити в чергового месію, який потім безсоромно зрадить всіх і все...