ТОВ «Україна» або Януковсько – азаровське травління
Опубліковано на
Безправний і злиденний батрак – мрія кожного нечесного на руку роботодавця. Й мені чимраз дужче здається, що ми, громадяни країни, потроху перетворюємося на отих батраків для януковської команди. Працюємо на їхні кишені та, як справжні батраки, мовчимо...
З кожним днем, з кожною подією у владних колах, з кожною заявою Януковича, підкріпленою відповідними діями уряду та коаліції, все більше здається, що Україна трансформується у такий собі бізнес-проект. І зовсім ми не громадяни демократичної країни, а безправні робітники величезного концерну під назвою Товариство з обмеженою відповідальністю «Україна». Головою правління та власником контрольного пакету акцій цього товариства виступає ніхто інший як Ринат Ахметов, котрий в кращих традиціях рейдерства (незаконного захоплення підприємств) захопив владу й тепер подвоює свої й так величезні доходи (дишень нагадую, що він втретє поспіль визнаний найбагатшою людиною України і однією з найбагатших у Европі).
Отже, ТОВ «Україна» — доволі молода підприємницька структура, котра працює та керується в кращих традиціях західного агресивного капіталізму періоду другої половини ХІХ — початку ХХ століття.
В ті часи робітники були безправними, однак тримались роботи, бо можливості влаштуватися десь-інде не було. Хоча й профспілковий рух, покликаний захищати та відстоювати права робітників, тоді тільки зароджувався, з ним мало рахувались новоявлені капіталісти. Та й профспілкові організації були розрізнені, не згуртовані. Та й працедавці робили все, аби унеможливити посилення профспілок, хоча й декларували свою готовність до порозуміння і співпраці.
Поки робітник мобілізовувались, керманичі підприємств підкуповували лідерів профспілкового руху, котрі залюбки здавали свої інтереси, плани заради власної вигоди. Топ-менеджери (як зараз прийнято називати керівників вищої ланки) об’єднувались для того, аби унеможливити різноманітні акції протесту: в разі страйків наймали команди так званих «штрайкбрейкерів» (робітників, котрими заміняли страйкуючих, саботуючих та ін. незадоволених). Тобто, формально визнаючи профспілковий рух, з ним ніхто не рахувався. Хоча, були в історії й винятки.
Що ж ми маємо в ТОВ «Україна»? Безправні робітники перебувають в розрізнених, вряди-годи ворогуючих профспілкових організаціях. Власники концерну чхати хотіли як на робітників, так і на утворені ними профспілки. Соціальна інфраструктура практично відсутня, мізерні зарплати, ніякого захисту. Прибутки перерозподіляють між собою власники. І, здавалося, вже й помирились лідери профспілкових рухів. Однак, чи вдасться їм втриматись від спокус та роздору, від чергової сварки? І чи рахуватиметься з ними керівництво ТОВ «Україна»? І чи хоче сам робітник змін, чи він вже звик до безправного напівжебрацького, і в цьому лишень стабільного, життя?.
Безправний і злиденний батрак – мрія кожного нечесного на руку роботодавця. Й мені чимраз дужче здається, що ми, громадяни країни, потроху перетворюємося на отих батраків для януковської команди. Працюємо на їхні кишені та, як справжні батраки, мовчимо...
З кожним днем, з кожною подією у владних колах, з кожною заявою Януковича, підкріпленою відповідними діями уряду та коаліції, все більше здається, що Україна трансформується у такий собі бізнес-проект. І зовсім ми не громадяни демократичної країни, а безправні робітники величезного концерну під назвою Товариство з обмеженою відповідальністю «Україна». Головою правління та власником контрольного пакету акцій цього товариства виступає ніхто інший як Ринат Ахметов, котрий в кращих традиціях рейдерства (незаконного захоплення підприємств) захопив владу й тепер подвоює свої й так величезні доходи (дишень нагадую, що він втретє поспіль визнаний найбагатшою людиною України і однією з найбагатших у Европі).
Отже, ТОВ «Україна» — доволі молода підприємницька структура, котра працює та керується в кращих традиціях західного агресивного капіталізму періоду другої половини ХІХ — початку ХХ століття.
В ті часи робітники були безправними, однак тримались роботи, бо можливості влаштуватися десь-інде не було. Хоча й профспілковий рух, покликаний захищати та відстоювати права робітників, тоді тільки зароджувався, з ним мало рахувались новоявлені капіталісти. Та й профспілкові організації були розрізнені, не згуртовані. Та й працедавці робили все, аби унеможливити посилення профспілок, хоча й декларували свою готовність до порозуміння і співпраці.
Поки робітник мобілізовувались, керманичі підприємств підкуповували лідерів профспілкового руху, котрі залюбки здавали свої інтереси, плани заради власної вигоди. Топ-менеджери (як зараз прийнято називати керівників вищої ланки) об’єднувались для того, аби унеможливити різноманітні акції протесту: в разі страйків наймали команди так званих «штрайкбрейкерів» (робітників, котрими заміняли страйкуючих, саботуючих та ін. незадоволених). Тобто, формально визнаючи профспілковий рух, з ним ніхто не рахувався. Хоча, були в історії й винятки.
Що ж ми маємо в ТОВ «Україна»? Безправні робітники перебувають в розрізнених, вряди-годи ворогуючих профспілкових організаціях. Власники концерну чхати хотіли як на робітників, так і на утворені ними профспілки. Соціальна інфраструктура практично відсутня, мізерні зарплати, ніякого захисту. Прибутки перерозподіляють між собою власники. І, здавалося, вже й помирились лідери профспілкових рухів. Однак, чи вдасться їм втриматись від спокус та роздору, від чергової сварки? І чи рахуватиметься з ними керівництво ТОВ «Україна»? І чи хоче сам робітник змін, чи він вже звик до безправного напівжебрацького, і в цьому лишень стабільного, життя?.
3 коментарі