Бо лячно
Оригінал:
Що потрібно для того, аби журналісти сиділи тихенько, писали тільки те, що потрібно владі (навіть несвідомо), реагували на всі її штучні інформаційні приводи та писали, показували «легкі», некритичні матеріали?
Що потрібно, аби раз і назавжди вибити з отієї непокірної журналістської голови бажання глянути глибше поверхневих фактів, проаналізувати, задатися конче необхідним для розслідування питанням: «кому вигідно»?
Потрібно чинити так, як це робиться в Україні. Бити та порушувати права журналістів, вбивати їх, позбавляти ліцензій телеканали, тиснути на ЗМІ та повністю їх ігнорувати.
І коли молоді журналісти бачать, що таке коїться зі старшими досвідченими колегами, то цілком ймовірно, що вони не прагнутимуть лізти «на рожон», намагатися віднайти оту справедливість, за котру, як дехто каже, варто боротися.
«Всі ми люди, всі маємо родину, маємо друзів. Хочемо жити. І жити без постійного озирання, чи то хтось, бува, не чекає в під’їзді з ножем (як це сталося з Ігорем Желізком), чи з битою в подвір’ї (як це сталося з Василем Дем’янівим). І не зникати без вісти (як нещодавно трапилось з Василем Кли
ментьєвим). Аби й руки не заламували охоронці президента, і не стежили за кожним кроком…» Адже ж так думається. Бо лячно. І саме цього хоче влада. Аби боялись запитувати, писати.
А що станеться зі ЗМІ та з суспільством, коли всім сміливим, молодим та перспективним журналістам стане лячно?..
…Нам очі ніжно закрили, губи медом змастили,
Душу кинули просто так…
«Океан Ельзи»
Що потрібно для того, аби журналісти сиділи тихенько, писали тільки те, що потрібно владі (навіть несвідомо), реагували на всі її штучні інформаційні приводи та писали, показували «легкі», некритичні матеріали?
Що потрібно, аби раз і назавжди вибити з отієї непокірної журналістської голови бажання глянути глибше поверхневих фактів, проаналізувати, задатися конче необхідним для розслідування питанням: «кому вигідно»?
Потрібно чинити так, як це робиться в Україні. Бити та порушувати права журналістів, вбивати їх, позбавляти ліцензій телеканали, тиснути на ЗМІ та повністю їх ігнорувати.
І коли молоді журналісти бачать, що таке коїться зі старшими досвідченими колегами, то цілком ймовірно, що вони не прагнутимуть лізти «на рожон», намагатися віднайти оту справедливість, за котру, як дехто каже, варто боротися.
«Всі ми люди, всі маємо родину, маємо друзів. Хочемо жити. І жити без постійного озирання, чи то хтось, бува, не чекає в під’їзді з ножем (як це сталося з Ігорем Желізком), чи з битою в подвір’ї (як це сталося з Василем Дем’янівим). І не зникати без вісти (як нещодавно трапилось з Василем Кли
ментьєвим). Аби й руки не заламували охоронці президента, і не стежили за кожним кроком…» Адже ж так думається. Бо лячно. І саме цього хоче влада. Аби боялись запитувати, писати. А що станеться зі ЗМІ та з суспільством, коли всім сміливим, молодим та перспективним журналістам стане лячно?..
…Нам очі ніжно закрили, губи медом змастили,
Душу кинули просто так…
«Океан Ельзи»
2 коментарі