Прощавай, мово?..

Блоґ: Надія Вірна

О слово рідне! Орле скутий!
Чужинцям кинуте на сміх!
Співочий грім батьків моїх,
Дітьми безпам'ятно забутий… (Олександр Олесь)

Коли в 64 році українська стала не обов’язковою, вона потрохи почала зникати — її забували, нею було немодно спілкуватися… Так вона вимирала, аби воскреснути в 90-х. Воскреснути словом Шевченка, словом Франка, Українки. Воскреснути повстанськими піснями… І потім, за двадцять років, знову впасти на коліна перед Росією. Знову бути другою, третьою, німою...

… Ти пережила так багато гонінь, обмежень, знущань та митарств. Але ж ти вижила тоді. Тоді, в сільських хатах, тебе берегли, оберігали… А тепер?.. Що тепер?.. Тебе принизили, тебе паплюжать, зневажають. І ні, не в Росії, не в Польщі, не в Румунії, а в Україні. Ти стаєш непотрібною владі. Ти стаєш непотрібною Україні...

Адже нинішня влада все робить, аби українська зупинилась, завмерла, вмерла… Україномовних журналів практично немає, іспит з української вже не обов’язковий, діловодство може вестися і російською… Українських шкіл на сході катма, вже не кажу про Крим. Чому? невже ця культурна війна російської влади проти всього українського ніколи не припиниться?...

Дайте спокій українській! Вона намучилась вже давно! Дайте їй змогу розпрямити спину, хай вона розквітне! Чуєте, ви! Нахабні її гнобителі! НЕ можна бити лежачого! Бо ще не стала вона сильною, не має ще тієї могутності, щоб вас, усіх вас, посіпак Кремля, побороти! Не воюйте з мовою! Вона вам цього не пробачить...

4 коментарі

Не воюйте дайте їй вижити…

Проблема не в мові, а в ментальності. Психологічні комплекси українців є основою всіх наступних девіацій. Так само як і активний захист української мови — з протилежного боку. Жодна формальна заборона не може анулювати мову і єдиний ефективний саботаж — продовжувати розмовляти українською.

Надюша, щось ти засумувала. Більше оптимізму. Не треба нічого підтримувати, захищати і т.п. У мене вже виробився інстинкт — я, на звернення російською, автоматом переходжу на українську. Приниження викликає супротив, а заборона — цікавість. Зараз ми побачимо хто є чим. Під час бурі вітром відноситься сміття, хоча у воді спливає різне лайно на поверхню.

А як можна інакше? Бо я бачу, що наших зусиль недостатньо, аби її рятувати. Я знаю, що вона попри все виживе. Але я хочу, аби вона жила, а не виживала. Аби їй не ламали крила, не затуляли рота! Хіба це так багато?