Невже знову СТРАХ????

Вчора ввечері моя мати після того, як переглянула «Час» мені обурено сказала: «Надю! Як ти могла ТАКЕ написати?!» Я спершу злякалась. Подумала, що помилку котрусь допустила в одному з опублікованих в новому номері матеріалів. І питаю здивовано: «Що саме?» А мати каже: «Як ти могла таке написати про президента?..» (дивіться мій допис «Президент не моєї країни») І страх в її очах. Страх за свою дитину. Страх, що її (тобто мене) будуть переслідувати за написане, що їй можуть щось недобре за це зробити...
Чесно кажучи, моя мати не з лякливих. Вона дуже мужня і сильна жінка. Бо я й за часів Кучми на телебачення в прямому ефірі не боялась говорити, що думаю. Правда, і тоді в неї був страх за мене, але не такий, який я побачила в її очах вчора.
Невже ця влада вже так «спрацювала», що навіть у сильних духом людей закрадається острах, зневіра… Адже не має моя мати віри, що її дитину не посміють скривдити, що вона під надійним захистом правоохоронних органів, які її захистять у будь-якому випадку...
Невже знову повертається в душі українців страх за сказане, за власні думки та переконання? Отой страх, який з молоком матері передавався нашим батькам, народженим за совєтчини? Невже знову СТРАХ?..

15 коментарів

Страх, що її (тобто мене) будуть переслідувати за написане, що їй можуть щось недобре за це зробити... Можливо, це банально параноя?!

Випадок із блогом журналіста Олега Шинкаренка насторожив багатьох, зокрема ряд знайомих блогерів. Однак відмова говорити і писати правду в блогах у такому випадку рівноцінна відмові говорити і писати правду в газетах, на радіо, телебаченні і т.д. Справа совісті і самоповаги.

Якби я не знала своєї матусі, то, можливо, так само б подумала. Але тут інше. Можливо, Ви не зрозумієте. Але на те Ваша воля…

А я розумію… Хм… Як не парадоксально, але це в усіх значеннях страшно.
Страшно, що страх таки повертається…

Я розумію твій/твоєї матусі страх. СТРАХ.
Страх бути знищеним за те, що ти є СОБОЮ.
ВІН навіть не радянський, він архетипічний. Це не параноя, це первородний гріх. Принамні український первородний…
Він створює ілюзію, що якщо ти не будеш собою — залишишся жити.Звідси наші численні відмови від українства…
Це ілюзія.
Ілюзія, яка рано чи пізно відкривається жахом усвідомлення, що навіть живучи, будучи не-собою, ти НЕ ЖИВЕШ.
Голгофа: бути СОБОЮ чи жити не-собою.
Воскресіння: ЖИТИ будучи СОБОЮ.
Правда: Ми хочемо ЖИТИ будучи СОБОЮ.

Як на мене, страх відписувати в регіональну маргінальну «газетьонку» — параноя. П/C: нічого особистого…

Я з тобою погоджусь Ігоре, але хочу ще взяти трошки глибше. Ця ситуація мені здається вже стосується суспільного психозу. У нас занадто політизована країна. По телевізору тільки плітичні шоу, у змі тільки те і роблять що тговорять про політику. Нестабільний економічнйи та соціальний стан породжують соціальні психози. І не кажіть мені, що вон на вас не впливають. Можливо на вас ні, але на ваших близьких, на ваше оточення… І коли дійсно у країні є загроза для свободи слова і особисто для тушек журналістів, а вона є то під цим психозом перебільшувати вже не так складно. Подивіться закордоном занепокоєні свободою слова у нас, знову зникають журналісти. Невже переживання мами Надії такі вже безпідставні? Можливо пеербільшені, але не небезпідсавні.

Володимир, погоджуюсь з Вами щодо політизації країни. І в першу чергу в цьому винні журналісти, які замість підняття гострих соціальних питань, яких на жаль безліч, продовжують «переливати з порожнього в порожнє»…

Ігоре, справа в тім, що в мене, Надії Вірної, журналістки «маргінальної газетьонки», котру читають більше 10 тисяч людей щотижня, такого СТРАХУ поки що немає (хоча над багатьма матеріалами, які менше стосуються політики, а більше якихось корупційних справ в тій же владі чи правоохоронних органах чи чистого бєспрєдєлу, я маю дуже навіть сильний і обгрунтований острах). А в багатьох людей є. І в цьому велика біда!
Знаєш, коли один ДАІшник зупинив мого знайомого і почав у нього щось допитуватися (як завжди), то мій знайомий хотів щось доказати йому, опираючись на законодавство, положення тощо. А ДАІшник (при званні, забула яке саме) йому сказав: «Кончай базар парєнь, наігралісь в дємократію і хватіт!»
Отож чи параноя це, чи ні, але якщо ти вважаєш острах отримати по голові (або аби хтось з рідниз отримав по голові) за свої слова параноєю, хай так буде. Попрацюй журналістом у маргінальній або просто газетьонці і потім поговоримо. P.S. Ніц особистого.

Попрацюй журналістом у маргінальній або просто газетьонці і потім поговоримо. — Ха!!! Ну звісно, робота журналістом — найнебезпечніша робота у світі, певно, особливо в ті моменти коли в редакцію заходять «дядьки з грошима» і готовими статтями.
мій знайомий хотів щось доказати йому, опираючись на законодавство, положення тощо
Цікаво тільки в якій формі він намагався щось довести ДАІшнику?! А то в нас люди, які намагаються «довести щось, опираючись на законодавство», здебільшого, нахабніші за самих ДАІшників.

Повір, Ігоре, зараз дуже мало таких журналістів і ЗМІ, які б не боялись писати власні думки про владу, міліцію і т.д., і повір за ту СМІШНУ зарплату, яку нинішні журналісти «маргінальних газетьонок» отримують, треба мати неабияку позицію і відважність писати свої думки… Таких як Надія бракує, і дуже шкода.

покажіть мені хоч одного дядька з грошима, який би не замовляв музику))

неабияку позицію і відважність писати
Писати про що? Писати про нагальні проблеми Чернівців?

Надюшо! Закохайся та бий лихом об землю. Двоє — не один. Один палець можна зламати, два — скрутити, з трьох можна скрутити певну фігуру, з п«ятьох — кулак, а з десятьох вийде Кличко. А з двадцятьох — брати Клички. Більше позитиву і менше страху.

Страшитися нема чого, якщо гуртуватися.

Тільки зареєстровані та авторизовані користувачі можуть залишати коментарі.
або Зареєструватися. Увійти за допомогою профілю: Facebook або Вконтакте