В Росії таки доб’ють свободу слова?..
Коли сьогодні вранці я переглядала відеозапис з побиттям російського журналіста Олега Кашина (http://focus.ua/foreign/154218), в венах холонула кров та стискалось від болю серце. За що? Як так можна? Чому така жорстокість? Його били дві хвилини без зупинки. Безліч переломів...
Олег Кашин працював в «Комерсанті» (читайте його блог ). Писав про сумнозвісний Хімкінський ліс, про Путіна, про політику, писав те, що думав. І отримав за це. Як мінімум каліцтво. Звичайно, знайдуть якихось стрелочників, які, можливо, виявляться нациками. Можливо, як і з рештою вбитих журналістів, справа тягнутиметься роками.
Тільки цього року в Росії вбито 8 та поранено 40 представників преси.
А мені згадались весняні події, коли в Україні чи не щотижня били та калічили представників ЗМІ. І я згадую свого колегу з Коломиї Василя Дем’яніва, якому невідомі проломили череп і переламали ногу, згадую порізаного Ігоря Желізка та інших. І в них не було і немає певності, що винуватців притягнуть до відповідальності. Тим більше замовників. Вони намагаються достукатися до влади, громадськості. Але влада не реагує, бо їй потрібна така преса – побита та залякана, а громадськість – бо їй байдуже.
І так доліковують свої рани ще живі журналісти і ще животіє журналістика.
Методи роботи з пресою в Україні та Росії до болю схожі. До болю…
Олег Кашин працював в «Комерсанті» (читайте його блог ). Писав про сумнозвісний Хімкінський ліс, про Путіна, про політику, писав те, що думав. І отримав за це. Як мінімум каліцтво. Звичайно, знайдуть якихось стрелочників, які, можливо, виявляться нациками. Можливо, як і з рештою вбитих журналістів, справа тягнутиметься роками.
Тільки цього року в Росії вбито 8 та поранено 40 представників преси.
А мені згадались весняні події, коли в Україні чи не щотижня били та калічили представників ЗМІ. І я згадую свого колегу з Коломиї Василя Дем’яніва, якому невідомі проломили череп і переламали ногу, згадую порізаного Ігоря Желізка та інших. І в них не було і немає певності, що винуватців притягнуть до відповідальності. Тим більше замовників. Вони намагаються достукатися до влади, громадськості. Але влада не реагує, бо їй потрібна така преса – побита та залякана, а громадськість – бо їй байдуже.
І так доліковують свої рани ще живі журналісти і ще животіє журналістика.
Методи роботи з пресою в Україні та Росії до болю схожі. До болю…
1 коментар