— Ти часто телевізор дивишся?
Не часто, але деколи таки переглядаю. Бо ж цікаво, що там показують та й на кухні постійно включений (батьки звикли тримати телевізор ввімкненим). Отож можу з певністю сказати, що телебачення наразі дійсно випускає напівфабрикати, споживаючи котрі непотрібно особливо напружувати мізки і котрі спрямовані на задоволення первинних потреб. Щодо інтернету — то це правда. Тут, коли забажаєш, можеш знайти щось змістовне. Однак інтернеткористувачів не так вже й баагто, а тому загал хочуть теж зробит напівфабрикатом! Я виступаю саме проти цього! Адже позиція, «я то собі можу знайти, а ті нехай споживають», не конструктивна. Бо коли влада почне контролювати усіх тих, хто споживає «медіа-напівфабрикати», а це, нагадаю, абсолютна більшість, нам просто «відріжуть» нет. І тоді…
Небагато. Але чому б не поєднувати журналістику і педагогіку. Адже одна з функцій журналістики є просвітницька. Розумію Ваш скепсис, але з ним не погоджуюсь. Бо коли отих хабарників за ті самі хабарі випускають на волі, то решта відчуває повну безкарність. Так от моє завдання є те, щоб показати тій решті, що їхнє ім’я (а це ім’я і дружини, батьків, дітей) буде з’являтися на шпальтах газети. І журналіст «з достатнім досвідом» достане їх з-під землі, аби інші хоч засумнівались, чи брати, чи ні
Зі свого достатнього досвіду в журналістиці можу з певністю сказати, що є такі теми, де без моралізаторства ну ніяк. особливо, коли ти пишеш соціалку — про стареньких, прикованих до ліжка і до котрих всім і сусідам, і владі села байдуже. Або, коли ти пишеш про покинутих дітей. Або, наприклад, я маю рубрику непостійну «Чиновники-хабарники», де пишу про всіх тих, кого спіймали на гарячому, але котрі зуміли відкупитись, або ж планують це зробити. Так я моралізую там, соромлю їх. Бо ж вони до влади знову лізуть. Навіть доводилось з одним засудженим хабарником спілкуватись. А як ще на них впливати, як не моралізаторством та страхом бути опозореними на шпальтах газети???
оце якщо приймуть закон про доступ до публічної інформації (хоча слова доступ до публічної інформації якось смішно звучить, але відповідно до укр реалій), то можна сподіватись. що на інформаційні запити таки будуть відповідати і в повному обсязі і не потрібно буде платити інформаторам
Тільки би всі це розуміли, що журналістська непопсова робота повинна відповідно цінуватися. І на журналістську непопсову роботу потрібні значні капіталовкладення (утримання інформаторів, порплата за отримання інформації в держустановах тощо)
Саме газети з сексом і їжею зробили американців зазомбованим та немислячим м'ясом. НЕ хочу такою бути. Хочу, щоб мій читач думав про більш глибинні речі. Щоб він мислив критично, а не догматично. Щоб він міг сумніватися, шукати правду, думати в кінці кінців.
Певно, в буковинці та погляді такі зарплатні. Щось мені так думається. Знаю, що в багатьох виданнях є ставка плюс гонорари за статті (рейтинг там тощо). Але ніхто не скаже точно, скільки отримує. Як я зрозуміла, у Дмитра для журналістів зарплатня більше 3 тисяч. Але він має рацію стосовно вартості газети. Бо з ціною в 1,5 грн. ми не те що тисячі двох не будемо мати, ми взагалі загнемося. Адже за таких умов, коли за газетою немає бізнесу (погляд), грантів+бізнесу (мб), влади (сс), вона просто животіє і потихеньку вмирає, що і треба властьімущім. Бо ж на бізнес завжди можна натиснути, та й сам бізнес не дуже лізе на рожон з владою. Таке.
бетонна реальність розбиває не тільки істину в краплях дощує, а й віру в подиху вітру, забирає легкість польоту у снігу, її не прогріває літнє сонечко… Бетонна реальність — сліпо-глухо-німа
Вони такі ж далекі від саморефлексії, як і провладні сили. Вони лишень налаштовані на самозбагачення. А опозиція, реально, ні на що не впливає. Влна дискредитована в очах громадськості, що вже й казати по ставлення до неї партії влади. Вона для них — ширма перед тією ж Европою, що, мовляв, у нас, так сказать, дємократія в натурє.
ми їдемо у майбутнє радянським запльованим, запісяним ліфтом з спаленими кнопками смердотними сусідами… Не люблю ліфти. Ходжу пішки. Щоб ніхто не дихав в спину, не вдивлявся в обличчя, не був поруч чужий та байдужий…
Ти правий. З-поміж тих, хто представлений — смішно і грішно. Але ж причина цього в тому, що хорошій міській еліті просто не було простору для «розгону». Федорук оточив себе безвідмовними напівпенсіонерами без амбіцій та без відмовок. А громадські діячі не дуже сунуться до мерського крісла, тим більше бізнесмени (хоча не можу втямити чому — чи-то домовленості є, чи-то за бізнес переживають). Вони радше до рад підуть (де не напружуючись особливо можна вирішувати свої та чужі питаннячка), а не за мерське крісло сперечатимуться.
це ти. і сказати все без надмірностей, без епітетів, метафор і гіпербол. бо їх не потрібно, коли болить, коли душа кричить — все! досить! дістали! стоп! зупиніть цю фальш і цей цирк! хочу справжнього… життя, кохання, болю. без епітетів, метафор, гіпербол…
«Когда строку диктует чувство, оно на сцену шлет раба. И тут кончается искусство и дышат почва и судьба...» (Пастернак)
Ігоре, справа в тім, що в мене, Надії Вірної, журналістки «маргінальної газетьонки», котру читають більше 10 тисяч людей щотижня, такого СТРАХУ поки що немає (хоча над багатьма матеріалами, які менше стосуються політики, а більше якихось корупційних справ в тій же владі чи правоохоронних органах чи чистого бєспрєдєлу, я маю дуже навіть сильний і обгрунтований острах). А в багатьох людей є. І в цьому велика біда!
Знаєш, коли один ДАІшник зупинив мого знайомого і почав у нього щось допитуватися (як завжди), то мій знайомий хотів щось доказати йому, опираючись на законодавство, положення тощо. А ДАІшник (при званні, забула яке саме) йому сказав: «Кончай базар парєнь, наігралісь в дємократію і хватіт!»
Отож чи параноя це, чи ні, але якщо ти вважаєш острах отримати по голові (або аби хтось з рідниз отримав по голові) за свої слова параноєю, хай так буде. Попрацюй журналістом у маргінальній або просто газетьонці і потім поговоримо. P.S. Ніц особистого.
Не часто, але деколи таки переглядаю. Бо ж цікаво, що там показують та й на кухні постійно включений (батьки звикли тримати телевізор ввімкненим). Отож можу з певністю сказати, що телебачення наразі дійсно випускає напівфабрикати, споживаючи котрі непотрібно особливо напружувати мізки і котрі спрямовані на задоволення первинних потреб. Щодо інтернету — то це правда. Тут, коли забажаєш, можеш знайти щось змістовне. Однак інтернеткористувачів не так вже й баагто, а тому загал хочуть теж зробит напівфабрикатом! Я виступаю саме проти цього! Адже позиція, «я то собі можу знайти, а ті нехай споживають», не конструктивна. Бо коли влада почне контролювати усіх тих, хто споживає «медіа-напівфабрикати», а це, нагадаю, абсолютна більшість, нам просто «відріжуть» нет. І тоді…
«Когда строку диктует чувство, оно на сцену шлет раба. И тут кончается искусство и дышат почва и судьба...» (Пастернак)
Знаєш, коли один ДАІшник зупинив мого знайомого і почав у нього щось допитуватися (як завжди), то мій знайомий хотів щось доказати йому, опираючись на законодавство, положення тощо. А ДАІшник (при званні, забула яке саме) йому сказав: «Кончай базар парєнь, наігралісь в дємократію і хватіт!»
Отож чи параноя це, чи ні, але якщо ти вважаєш острах отримати по голові (або аби хтось з рідниз отримав по голові) за свої слова параноєю, хай так буде. Попрацюй журналістом у маргінальній або просто газетьонці і потім поговоримо. P.S. Ніц особистого.