А як можна інакше? Бо я бачу, що наших зусиль недостатньо, аби її рятувати. Я знаю, що вона попри все виживе. Але я хочу, аби вона жила, а не виживала. Аби їй не ламали крила, не затуляли рота! Хіба це так багато?
Я марила побачити, відчути, почути Андруховича (пощастило навіть трішки поспілкуватися:). І це сталося завдяки цьому фестивалю.
Так, були прогалини, були недоробки. Було всяко. Але те, що Чернівці стали більше, ніж місто із найбільшою торгівельною площею на душу населення та місто, де є Калинка. Чернівці, хай і на три днини стали осередком поезії та трохи змили політичного бруду з чернівецьких доріг… А бидло як було, так і буде. І рватися на халяву до Сорбони чи десь-інде воно завше буде.
Іро! Знаєш, є такі слова, од котрих завмирає серце. Ти знаєш їх, ти пишеш і живеш ними.
Я завше думала, що вірші без рими — то пусте. Але почитавши твою поезію, зрозуміла наскільки я помилялась. Вони глибокі, тривожні, а римою там є роздуми між рядками, словами, рефлексія над кожним, знаю, вистражданим, словом…
Згадую також, як мої знайомі з Харківського авіаційноо розповідали, як до приїзду якогось чинуші їх змушували і траву і літак в дощ фарбувати, аби картинка була пристойна. А те що курсантам не було на чому літати і не було пального для тих літаків, це нікого не хвилювало. Отака наша Україан з пофарбованими яскравими фасадами (згадай 600-ліття від першої згадки про Чернівці) та з прогнилою сутністю… Шкода…
Я взагалі шокована од того, що оті творять: абсолютно нелогічні пояснення та дії (хоча, їхня «нелогіка» пояснюється досить просто — гроші). Мовляв, то все Юлька винна. Але де логіка, коли кажучи, що Юлька погана, що набрала кредитів, самі ж підвищуєте ціни на газ, аби ще зо десяток мільярдів набрати.
Звичайно, Україні далеко до суб’єкта міжвідн. Але, якщо глянути на Польщу, Чехію та ін нових членів ЄС (не рахую РУм і БОл), то вони не багато втратили від протекторату. Звичайно, що гегемонія США очевидна та ксамо, як і гегемонія Китаю на Сході. Але, як на мене, все рівно потрібно використовувати можливості, які дають, наприклад, американські фонди розвитку демократії, фінансування програм з модернізацуії армії тощо. Адже ж можна і треба хитрувати, коли в же ми зуміли здати ядерну зброю з патрохами
Але глянь лише на Японію: американці думали, що її приручили після війни, а тут — найстабільніша економіка, передові технології тощо… Треба використовувати можливості, але мати свої бачення
Я тут пишу про своє ставлення до тих чи інших подій, а не істину в останній інстанції. Але коли проаналізувати (навіть опираючись тільки на інформацію, котра надходить з Росії і з України), можна зробити такий висновок. А щодо Америки, то якщо глянути на Японію, котра після 2св в була під її крилом — це не так вже й страшно. А от якщо глянути на губернії Росії, то, вибачте мені… Але особисто я за українську Україну, а не російську чи американську Окраїну
Хочу! Щоб пахло потребою до самореалізації, до того, аби жили в гармонії з природою та навколишніми. Бо те, що вони засмічують моє місто, вони порушують моє право на чисте довкілля та благоустроєне місто.
Люди! Схаменіться! Адже ви пиляєте гілку, на якій самі ж сидите!
Але, правду кажучи, тим людям байдуже до моїх душевних криків. Їм головне класно «потусити», випити пивка, скурити пачку цигарок, обхаркати все навколо себе, поматеритися, і т.п.
Ці люди живуть тваринними інстинктами: істи, спати. Там далі першої сходинки піраміди Маслоу й не пахне.
В принципі, я завжди чесно кажу і пишу. Бо коли не від душі, то воно завше боком вилізає (перевірено на досвіді).
Отож, чесно:
1) не терплю безкультурщину, хамло та, вибачте, бидло (а саме такі люди здебільшого й перетворюють МОЄ місто на смітник)
2) люблю чистоту і порядок (як в голові, так і навколо)
3) серце кровію обливається, коли бачиш той безлад, який лишається після кілька годинного торжества
4) від усієї душі прагну, аби кожен буковинець і гость нашого краю поважали землю по якій ходять, наче своє подвір’я, ганок тощо
«Я дивуюся, шо заява подана тільки нині»
справа в тім, що то я тільки тепер до цього дійшла, бо то моя ініціатива з позовом. Отож і моя вина в тому, що позов поданий так пізно. Головне, що взагалі докумекались це зробити! Отож…
Нам допомогла підготувати позов Гельсінська спілка. ВОлодимир Чемерис підготував позов. СЬогодні понесли його до суду — а він аж на КОломийській 15-а — туди ледь добрались (простим смертним ще й без авто і вдень і з вогнем його не знайти). Але виявилось, що в них по п«ятницям не приймають заяви, а взагалі з 30.06 по 15.07 вони взагалі припиняють приймати удь-яку кореспонденцію, бо в них — підготовка звітності (!!!) — уявляєте! окрім того мені спершу сказали в суді по телефону, що, ніби приїжджайте- треба тільки заяву і сплатити держмито. Ми приїхали, а виявляється там ще требе 6 конвертів і 12 марок — а де ж їх купиш у чорта на кулічках на КОломийський. Таке от, аби люди не сунулись судитися з державними інституціями…
Отож будемо намагатися у вівторок, якщо в них там знову якихось звітів чи ще чогось не буде не буде.
Про програмні моменти він звичайно ж згадав, але журналістів більше цікавила саме причини доєднання до політичної сили, його ставлення до дій нинішньої влади. А стосовно програми, то він говорив звичні тези: реформи, реформи і ще раз реформи. І все те, про що я написала. Там між ним і Петром КОбевком розгорілась дискусія стосовно здачі націнтересів Росії (в чому свою лепту вкладає й Тігіпко як віце-пр з екон питань), зокрема про Лугтепловоз. Одним словом, особисто мені, як людині, яка читала статті Кості ще в нашій газеті «Час» (а ти сам знаєш орієнтацію нашої газети), було досить диввно чути таку собі конформістську позицію.
Андрію, ми просто були на двох різних прес-конференціях — я була в Чернівецькому прес-клубі реформ (на Штейнберга), де зібралось зо двадцять журналістів, яких дуууже цікавила його теперішня позиція. І, повір мені, він говорив все так, як я написала. Якщо на зустрічі з Вами він більше говорив, то з нами — більше відповідав. І відповідав на досить гострі питання. Тоді й він сказав ті всі речі. Задля певності можеш прослухати запис на радіо чи ТБ цієї прес-конференції.
«соціалку, яка створює ілюзію наближення газети до читача, чи піар особистих політичних проектів, чи передрук української правди»
Намалюйте, будьте ласкаві, які теми повинні бути в газеті, якою вона повинна бути?
А загалом, не маю найменшого бажання перед Вами виправдовуватися. Не подобається — не читайте — це Ваше право. Але паплюжити мою газету я не дам.
Так, були прогалини, були недоробки. Було всяко. Але те, що Чернівці стали більше, ніж місто із найбільшою торгівельною площею на душу населення та місто, де є Калинка. Чернівці, хай і на три днини стали осередком поезії та трохи змили політичного бруду з чернівецьких доріг… А бидло як було, так і буде. І рватися на халяву до Сорбони чи десь-інде воно завше буде.
Я завше думала, що вірші без рими — то пусте. Але почитавши твою поезію, зрозуміла наскільки я помилялась. Вони глибокі, тривожні, а римою там є роздуми між рядками, словами, рефлексія над кожним, знаю, вистражданим, словом…
Але, правду кажучи, тим людям байдуже до моїх душевних криків. Їм головне класно «потусити», випити пивка, скурити пачку цигарок, обхаркати все навколо себе, поматеритися, і т.п.
Ці люди живуть тваринними інстинктами: істи, спати. Там далі першої сходинки піраміди Маслоу й не пахне.
Отож, чесно:
1) не терплю безкультурщину, хамло та, вибачте, бидло (а саме такі люди здебільшого й перетворюють МОЄ місто на смітник)
2) люблю чистоту і порядок (як в голові, так і навколо)
3) серце кровію обливається, коли бачиш той безлад, який лишається після кілька годинного торжества
4) від усієї душі прагну, аби кожен буковинець і гость нашого краю поважали землю по якій ходять, наче своє подвір’я, ганок тощо
справа в тім, що то я тільки тепер до цього дійшла, бо то моя ініціатива з позовом. Отож і моя вина в тому, що позов поданий так пізно. Головне, що взагалі докумекались це зробити! Отож…
Отож будемо намагатися у вівторок, якщо в них там знову якихось звітів чи ще чогось не буде не буде.
Намалюйте, будьте ласкаві, які теми повинні бути в газеті, якою вона повинна бути?
А загалом, не маю найменшого бажання перед Вами виправдовуватися. Не подобається — не читайте — це Ваше право. Але паплюжити мою газету я не дам.